Українські традиції

22 травня - День святого Миколи Чудотворця

22 травня відзначається як день перенесення мощей святого Миколая Чудотворця, в народі ж кажуть - "літнього" Миколи.
Вперше це свято було встановлено папою Урбаном ІІ в ХІ столітті. До українського церковного колендаря день Миколая у травні увів митрополит Єфрем при кінці ХІ ст., тож в Україні цей день святкувався.
Колись у цей день господарі виводили коней у поле на першу пашу і священики служили посеред села молебні та кропили коней свяченою водою. У цей час в полі вершники їздили верхи - "щоб нечиста сила коней не мучила". В народі уклалося декілька приповідок з цієї нагоди:
"Прийшов Миколай - коней випасай", "Юрій з теплом, а Микола з кормом", "Святий Юрій пасе корів, а Микола - коней".
Від цього дня починали стригти овець і сіяти гречку, тож склалася приповідка: "До Миколи не сій гречки і не стрижи овечки!"

 

 

6 травня - День святого Юрія

Шостого травня святкуємо День святого Юрія.
Святий Юрій вважається покровителем хліборобства і скотарства у всіх християнських народів. Він загинув у Нікомедії (Мала Азія) у 303 р. В іконописі св. Юрій зображується лицарем на білому коні зі списом у руках, яким він забиває дракона. За християнською легендою, Юрій врятував дівчину в Лівії, яка була принесена у жертву драконові, переносно язичницькому обрядові.
Цей день у нашого населення завжди у великій пошані. Вважається, що на Юрія "весна сходить на землю", а сам святий цього дня "відмикає землю".
В день святого Юрія відбуваються традиційні обходи полів: громада у повному складі іде в поле і там священик відправляє молебень, а люди проказують спільні молитви за врожай. На Уманщині дівчата ще й плетуть вінки, святять їх у церкві, а потім, ідучи в поле, кладуть їх на хоругви, щоб жито родило. Іноді також вдягають на голову, аби вона не боліла. На Волині священик править молебень над полем кожного господаря окремо, кропить свіжу зелень свяченою водою.

8 квітня - Благовісника

8 квітня відзначаємо Собор архангела Гавриїла, або Благовісника.
В народі вірили, що архангел Гавриїл - володар блискавки. Тому святкували Благовісника - "щоб Гаврило хати не спалив". За стародавнім віруванням, у день Благовісника грім і блискавка прокидаються від зимового сну, а тому після Благовісника кожен день можна сподіватися грому.
В різних місцевостях України збереглося багато легенд про грім і блискавку. Зокрема кажуть, що ці природні явища спричинює Бог, який передає Гаврилові золоті ключі небо відмикати, щоб дощ землю змочив (Чернігівщина).
На Київщині кажуть, що грім і блискавка від того, що архангел Гавриїл сідає на велику хмару верхи і б'є її золотою різкою - для того, щоб земля прокидалася, бо вже весна.
Херсонщина "по-козацьки" пояснює походження грому і блискавки: коли гримить, то це з небесної гармати святий Юрій і архангел Гавриїл стріляють у нечисту силу. Святий Юрій кулі закладає, архангел Гавриїл гніт запалює - від того грім і блискавка.
На Канівщині розповідають, що як гримить, то це Ілля по небі їздить, а блискає, то це Гаврило квіткою махає.
В західноукраїнських легендах Благовісник є володарем сонця. А оскільки сонце найголовніше з усіх небесних світил, то "Благовісник старший від Великодня".

 

7 квітня - Благовіщення

Архангел Гавриїл був посланий Богом в місто Назарет до Пресвятої Діви Марії і повідомив, що Господь обрав її бути Матір'ю Божою. Ангел з'явився в будинок праведного Іосифа, коли Марія читала Священне Писання, і сказав: "Радуйся, благодатна! Господь з тобою! Благословенна ти між жонами". Далі ангел повідомив, що Марія народить сина і має назвати його Ісусом. Марія відповіла, що вона раба Господня і хай буде так, як хоче Бог.

Свято Благовіщення одне із найбільших весняних свят. Слово "Благовіщення" означає добру, радісну звістку про те, що почалось звільнення роду людського від гріха і вічної смерті. В церкві в цей день святять проскури, а господарі в Україні випускають із хлівів тварин, щоб чули  весну.

На Благовіщення дівчата біля  церкви танцюють  перший весняний хоровід - "кривий танець". Якщо на Благовіщення дівчина, йдучи по воду, знайде квітучий первоцвіт — цього ж року вийде заміж. А та, яка хоче стати гарнішою, має налити в миску холодної води, пустити плавати первоцвіт (пролісок) і вмитися цією водою.

 

15 лютого - Стрітення

П'ятнадцятого лютого - свято Стрітення, в народі "Стрічання", "Громиця", "Зимобор", яке відзначають через 40 днiв пiсля Рiздва Христового.

На Стрітення, за народними уявленнями, зима іде туди, де було літо, а літо - де була зима. Дорогою вони зустрічаються і говорять між собою: 

- Боже, поможи тобі, зимо! - каже літо.
- Дай, Боже, здоров'я! - відповідає зима.
- Бач, зимо, - дорікає літо, - що я наробило і напрацювало, ти поїла і попила! 

За народним віруванням, літо зустрічається з зимою двічі на рік: на Стрітення - 15 лютого - та в день святої Анни - 22 грудня. В народі уявляли, що навесні Зима - стара баба, а Літо - молода дівчина.

На Стрітення Зиму веде попід руки старий дід Мороз, вона зігнулася, трясеться і ледве йде. Кожух на бабі Зимі полатаний, чоботи подерті, а в хустці на голові миші діри погризли, і з тих дір сиве волосся стирчить. В руках Зима несе надщерблений кошик з льодом, а через плечі у неї - порожнісінька торба. 

У Літа вінок на голові, сорочка, квітами мережена, зелена плахта, - весела і вродлива дівчина. Літо несе в руках серп і сніп жита та пшениці. 

20 січня - Івана Хрестителя   

Двадцятого січня святкуємо Собор Предтечі та Хрестителя Господнього св. Івана Хрестителя, або в народі Івана Хрестителя, Івана Бражника.
Іван народився в сім'ї священика Захарії та Єлисавети, родички Богородиці, коли вони були у похилому віці й уже не сподівалися мати дітей. Предтеча — значить «попередник». Святий Іван, за церковними переказами, був посланий Богом, щоб допомогти людям підготуватися до з'явлення Ісуса Христа. Іван Хреститель своїм суворим способом життя дав взірцевий приклад святого життя. За відважне проповідування Іванові відрубали голову. Частина його святих мощей похована у Севастії.     
Друга назва цього свята — Посвятки. Цього дня хазяїн дому встає рано-вранці й пригощає свійських тварин тим хлібом-сіллю, що лежав під образами ще від "багатої куті". За народними уявленнями, ці різдвяні дари зроблять худобу плідною.
З цього дня починається період сватань та весіль, коли можна вже було вживати скороми­ну і випивати, звідки й вислів «празник — Іван-бражник» і відповідно народна назва свята — Івана Бражника.  Кажуть: «Іван Предтеча бере свята на плечі», оскільки завершується цикл різдвяних свят. Прибираючи кутю з покутя, примовляли: «Узвар на базар, кутя — з покуття".

  

 

19 січня - Водохреща або Йордан

Ще не встигли прийти свята як скоро вони відійдуть. Як співається в коляді: «А той третій празник – Святе Водохреща». Хрещення Господнє — третє і завершальне велике свято різдвяно-новорічного циклу, яке в народі має назву Йордан, або Водохреща. Православні та греко-католицькі християни відзначають його 19 січня, тому воно збігається зі святом Богоявлення. Однак, ці свята слід розрізняти.
Із Хрещенням Господнім пов'язують хрещення в Йордані Христа. Коли Ісус Христос досяг 30-річного віку, він прийняв хрещення від Івана Хрестителя в річці Йордані. Коли вийшов на берег - з небес почувся голос Бога-Отця, який назвав Ісуса своїм Сином. І на нього зійшов Святий Дух в образі голуба. Звідси ще одна назва свята — Богоявлення. Православні та греко-католики вважають, що саме це свято засвідчує таїнство Святої Трійці. Адже в цей день, за християнським вченням, з'явився Бог у трьох іпостасях: Бог Отець — в голосі, Син Божий — у плоті, Дух Святий — у вигляді голуба.
Свято Богоявлення у перші віки християнства вважалося збірним, бо стосувався кількох подій із життя Ісуса Христа, які свідчили про Його божественність, а саме: його Різдва, поклону мудреців, Хрещення, чуда в Кані Галилейській і чудесного помноження хліба. Тому й сьогоднішню назву свята «Богоявлення», як стверджує у книзі «Пізнай свій обряд» о. Юліан Катрій, треба розуміти у множині, бо вона означає празник святих Богоявлінь.

29 січня - Петра Вериги   

Двадцять дев'ятого січня — День поклоніння чесним веригам* апостола Петра, в народі — Петра Вериги. Вериговий день здавна відомий також під назвою "Петра-покорму", оскільки треба було утримувати свійську худобу на зимових кормах ще другу половину зими.
Близько 42 року апостол Петро за повелінням царя Ірода Агриппи був ув'язнений за проповідь про Ісуса Христа. У в'язниці він був зв'язаний двома залізними ланцюгами. Вночі, напередодні суду над ним, Ангел Господній, зняв ці ланцюги (вериги) й чудесно вивів його із в'язниці. Християни, почувши про чудо, взяли вериги (ланцюга) та зберігали їх як коштовність. Одержимі різними хворобами, приходячи до них з вірою, отримували зцілення. 
У цей день відзначали ослаблення льодового покрову на річках: «На Петра Вериги розбиваються криги». Селяни Буковини вважали, що «на Петра Вериги половина зими». Вважалося, що це останній день зими, а тому казали: «На Петра Вериги половина снігу, половина криги», "На Петра Вериги зима або поставить, або поломить криги".

 

 

14 січня - Новий Рік за старим стилем, або свято Василя

14 січня українці святкують кілька свят. Перше - свято на честь Василія Великого, архиєпископа Кесарії Кападокійської, що в Малій Азії. Церковні джерела характеризують його як аскета, богослова і вченого, автора кодексу чернечого життя. Також Василія Великого вважали покровителем землеробства, і саме тому цього дня основною обрядовою дією було засівання осель збіжжям.
За церковними календарем 14-го січня також відзначають свято Обрізання Господнього. Саме тоді, згідно з церковними джерелами, за єврейським звичаєм відбувся обряд обрізання Ісуса Христа, після якого дитині й дали ім'я, провіщене ще архангелом Гавриїлом в день передання благої вісті Діві Марії, - Ісус.
І нарешті, 14 січня - також перший день Нового року за старим стилем. Переддень Нового року своєю обрядовістю нагадував переддень Різдва та в народі називався Щедрим Вечором, що пов'язано зі звичаєм готувати багатий святковий стіл, який обов'язково прикрашали скоромні страви. На Новий рік, як і на Різдво, носили «вечерю», але Цього разу не родичам і знайомим, а лише сільській бабі-повитусі.
Характерною прикметою новорічного свята в Україні було й щедрування - давній народний звичай церемоніальних обходів хат із побажанням щастя членам сім'ї та розквіту господарства. На відміну від колядування, обряд щедрування завжди був в Україні справді народним, позацерковним та незначною мірою відчув на собі вплив християнської церкви. Звідси і його радісне, оптимістичне звучання. До кінця XIX ст. обряд щедрування, увібравши в себе національний колорит та менталітет нашого народу, став явищем народної художньої творчості й таким зберігся і до сьогодні. Далі читайте, як перший день Нового року приходив у оселі українців.

 

13 січня - Щедрий Вечір та свято Маланки

За тиждень після коляди, напередодні Нового Року (за старим стилем), - Щедрий Вечір. Це - залишок стародавнього, імовірно, дохристиянського звичаю. За християнським календарем - це день преподобної Меланії. В народній традиції обидва свята об'єднались, і тепер маємо Щедрий Вечір, або свято Меланки.
Внаслідок розбіжності, яка існує між  Григоріанським (світським) та Юліанським (церковним православним) календарем, українці святкують Новий рік двічі в році: офіційне святкування Нового року припадає на 1 січня, а 14 січня, яке залишилося в народній традиції важливою складовою прадавнього календарного обрядового циклу українців, сьогодні носить назву Старого Нового року.
У навечір'я Нового року (тепер - 13 січня) у церквах відбуваються урочисті Богослужіння на закінчення Старого року, щоб наприкінці року подякувати Богові за вже отримані ласки і попросити нових на наступний рік. Як і на Свят-вечір, цього дня готують святкову вечерю, яку в народі величають Щедрою, тому що страви цього вечора не є пісними: тут на столі й кутя, і ковбаси, й холодець, і шинка...
Наддніпрянська Україна і Гуцульщина святкують Щедрий Вечір як значне свято різдвяного циклу з добре розвиненою обрядовістю. Галицьке Поділля не святкує, бо Щедрий Вечір у галичан - напередодні Водохреща, тоді як на Наддніпрянщині це - «Голодна кутя», Богоявленне навечір'я.

 

7 січня - Різдво Христове

Різдво Христове — велике християнське свято, день Народження Ісуса Христа, Спасителя світу і Відкупителя людей з полону гріха. Свято Різдва Христового вважається другим після Пасхи (Великодня) великим святом, хоча у багатьох католицьких країнах народне благочестя досі відводить йому головне місце серед свят.

Різдвяна легенда

Свято Різдва належить до великих християнських, так званих Дванадесятих неперехідних свят, та має п'ять днів передсвяткування і шість днів післясвяткування і завершується святом Обрізання Господнього.
Цього дня сталася велика для всього християнського світу подія — народження Ісуса Христа у Вифлеємі (Ісус у перекладі з єврейської означає «спасіння»). Усі християни переконані, що Ісус Христос був посланий Богом на землю задля спокутування гріхів і спасіння людства. Старозавітні пророки провістили місце і час народження Спасителя світу — 5508 рік від створення світу. Отже, 7 січня — це день народження Сина Божого на землі. Від цього дня починається відлік часу.

 

6 січня - Святий вечір (Навечір'я Різдва Христового)

За давньою традицією, належне різдвяне святкування починається ще ввечері напередодні Різдва з духовних і матеріальних приготувань. Вечір цей зветься Святим чи Свят-Вечором, або ж Навечір'ям Різдва Христового, що припадає на 6 січня.
Це один з найбільш шанованих днів для всіх християн - і східного, і західного обрядів - та одне з найважливіших родинних свят, магічний день, коли кожна сім'я створює в оселі атмосферу затишку, достатку та злагоди.
Однак не менш важливою була завчасна й серйозна підготовка до різдвяно-новорічних обрядів. Обов'язково з пори жнив зберігали обжинкового Дідуха та відбирали пахуче сіно. До свят завершували всю важливу роботу по господарству - від наведення ладу в хаті та обійстві до ремонту робочого реманенту, ткання полотна й вичинки шкір.
За звичаєм до свят господині ретельно прибирали в хатах, вибілювали помешкання й розмальовували  квітами комин, застеляли нові або чисто випрані скатерки, рядна й рушники. Обов'язково намагалися справити новий одяг для всіх членів родини та купити новий посуд (макітри, горшки, коцюби й макогони). Із воску власної пасіки люди виготовляли святкові свічки, приказуючи спеціальні замовляння і молитву. У підготовці були задіяні усі - і малі, і старі.
У яких сподіваннях та клопотах проводили Святий вечір наші прадіди та як відбувалося усе обрядове дійство - про це читайте далі.

 

12 страв на Святий Вечір

Згідно з давньою українською народною традицією Свята Вечеря у переддень Різдва збирає за столом усю велику родину. І що важливо – спізнюватися до столу аж ніяк не можна. У цей день наші прадіди нічого не їли аж до самого вечора. І лише з першою зорею на небі, яка, за біблійними переказами, несе благу звістку про народження спасителя – Ісуса Христа, українці розпочинали святкову трапезу.
Хоча Святий Вечір припадає на останній день Різдвяного (пилипівського) посту, і всі страви, які до свята готують господині - пісні, називається вона багатою вечерею, бо стіл у цей вечір багатий 12-тьма стравами. Традиційно на Святу Вечерю стіл прикрашали:

21 січня (2013) - Святий понеділок

Перший понеділок після Водохрищ називається «різдвяним», або «святим».
У цей день їдять пісні страви, хоч у празники не дотримувалися постів - ні в середу, ні в п'ятницю.
Але горілку пити можна і в "святий" понеділок. У народі існує відносно цього приказка: «Святий понеділку, не сварись на мене, що я п'ю горілку».

21 січня - Різдвяний день   

Двадцять першого січня - Різдвяний день, в народі його ще називали Пів-Івана. Крім того, цей празник відомий ще як «Виряджання (Проганяння) свят», що пов'язано із завершенням усіх свят.
Відзначається рівно через два тижні після Різдва Христового. В цей день вшановують пам'ять Григорія Чудотворця, ченця Києво-Печерського монастиря, який вживав у їжу лише неварене зілля, яким зціляв хворих.
Останній святковий день різдвяно-новорічного циклу був повністю присвячений гостинам, бо «Пів-Івана полоще ложки». Хаті надавали буденного вигляду, доїдали святкові страви. Також був звичай пригощати цього дня кума з кумою. У цей день ще утримувались від виконання звичайних господарських робіт, але ця заборона вже наприкінці XIX ст. діяла не дуже суворо.

 

18 січня - "Голодна кутя" або Другий Свят-вечір

Ось і добігають кінця тривалі зимові свята українців. Напередодні Водохреща - 18 січня за новим стилем - святкуємо «Голодну кутю» або другий Свят-Вечір. Увесь цей день віруючі люди нічого не їдять — постують. Сідають вечеряти, коли вже засяє вечірня зоря. На вечерю подаються пісні страви — смажена риба, вареники з капустою, гречані млинці на олії і кутя та узвар.
По вечері діти проганяють кутю: вибігають з хати і палицями б'ють знадвору в причільний кут, примовляючи:
Тікай, кутя, із покуття,
а узвар — іди на базар,
Паляниці, лишайтеся на полиці,
а «дідух» — на теплий дух,
Щоб покинути кожух!
Збереглося коротке, але цікаве оповідання про те, як колись запорожці проганяли кутю в себе на Січі. Оповідання це записав етнограф Яків Новицький в році 1876, у селі Кам'янка на Дніпрових порогах, від лоцмана Йосипа Омельченка: «Було, як повечеряють запорожці на голодну кутю, та вийдуть з рушницями проганяти кутю, то піднімуть таку стрілянину, мов наче й справді війна йде. На другий день, на Водосвяття, йдуть, було, до Дніпра і пушки за собою везуть. Як тілько попи начнуть хрест вмачати в воду, то вони й палять з пушок. Ще я добре знаю, як в двадцятих годах в Камянці з пушок кутю проганяли, бо тоді були й попи ще з запорожців».

  

2 січня - День святого Гната

Цикл передріздвяних свят в Україні завершує день Ігната, в народі Гната — другого січня.
Гнат був учнем апостола і євангеліста Іоанна Богослова, єпископом Антіохії — давньої столиці Сирії. За переказами, його носив малюком сам Господь, але й Ігнатій носив у серці Бога, тому й одержав ім'я Богоносця. Страчений у Римі в 107 р. за проповідь християнської віри. Похований Ігнатій у Дальніх печерах Києво-Печерського монастиря. Був наділений даром зцілення хворих.
Головна ознака цього дня — забій свиней, призначених до різдвяного столу. На Закарпатті існувало прислів'я: «Браття, завтра Ігнаття. Хто має свині, най ріже нині». Тут вірили, що, якщо зарізати свиню в інший час, м'ясо зіпсується.

1 січня - Новий рік

Новий рік – одне з найдавніших і найпопулярніших календарних свят. Це, мабуть, єдина подія, яку протягом століть щорічно відзначають у всіх країнах і на всіх континентах, яку знають, люблять і яку з нетерпінням чекають люди, різні у своїх етно-національних традиціях і релігійних переконаннях.
Незважаючи на те, що Новий рік - одне з небагатьох свят, що об`єднує все людство, за всіх часів у різних народів існували й існують свої традиції зустрічі Нового року та своя святкова атрибутика. 
В  Україні традиція новорічного святкування має особливо непросту та тривалу історію: наші прадіди у різний час святкували новий рік і в березні, і у вересні, і у січні – та й тепер 2 рази. Трішки детальніше про перипетії новорічних святкувань українців читайте далі.

 

25 грудня - "Спиридона Сонцеворота"

Двадцять п'ятого грудня святкуємо День Спиридона (Свиридона) Сонцеворота.
Цк свято установлено на честь святого єпископа Триміфунтського Спиридона, який помер близько 348 року. Про його життя відомо, що він був пастухом, мав дружину та дітей. Всі свої прибутки віддавав на потреби ближніх та чужинців, за що отримав від Бога дар чудотворення: зціляв невиліковно хворих та виганяв бісів. Після смерті дружини його обрали єпископом. В сані святитель так само ревно допомагав людям. За його молитвою засуха змінювалась дощем, а безперервні дощі - вітром, зцілювались хворі, виганялися демони. Одного разу до нього прийшла жінка з мертвою дитиною на руках. По своїй молитві він вернув дитя до життя.
На Спиридона сонце, за народними уявленнями, повертає із зими на літо. День ставав довшим, а ніч коротшою. Про це мовиться в прислів’ях: «На Спиридона хоч на гороб’ячий скік, але таки прибуде дня» або «На Спиридона дня прибуде на макове зерня», бо «Спиридон Сонцеворот небо плечима підтримує — дня добавляє». Похолодання, що звичайно наступало в цей час, виражало прислів’я: «Сонце на літо, зима на мороз».
Від Спиридона до Різдва залишалось 12 днів.

22 грудня - День святої Анни

Двадцять другого грудня відзначають свято Анни (Ганни). 
Його встановлення пов'язане з непорочним зачаттям праведною Анною дочки Марії - Матері Ісуса Христа. Згідно з церковним переказом, який грунтується на апокрифічному Протоєвангелії Якова, Пресвята Діва Марія народилася в Назареті. Батьками Її були праведні Ганна та її чоловік Йоаким, які прожили разом понад 50 років, але не мали дітей. У розпачі Йоаким подався у пустелю і там 40 днів постився, плакав і молився, щоб Бог подарував йому на щастя дитину. Молилася й Ганна. І незабаром явився їй Архангел Гавриїл і сказав, що зачне вона преблагословенну дочку Марію, через Котру буде дароване спасіння усьому світу.
У давнину в народі свято називали «народинами сонця»: це найкоротший день року.Така назва пов’язана з тим, що на це свято припадає зимове сонцестояння, після чого воно «повертає на літо, а зима на мороз». Існує така приповідка: "У день Анни світловий день додається на горобиний крок".В давнину був такий звичай: дзвонареві, який сповіщав про народження сонця, давали 24 срібняки, а за те, що оголошував улітку «повернення сонця на зиму», змушували добу відсидіти у в’язниці.
За народним віруванням літо зустрічається із зимою двічі на рік: на Стрітення та в день святої Анни.
За давнини це свято особливо шанували вагітні жінки, яким протягом дня заборонялося братися за будь-яку роботу. У день святої Ганни на Закарпатті дівчата й молодиці, в яких часто боліла голова, не пряли.

19 грудня - День святого Миколая

Дев'ятнадцятого грудня - день святого Миколая. Св. Миколай також відомий під іменами: Міколай, Міклаш, Йолупукі, Сейнт Ніколаус, Сантаклос, Фадер Крісмас, Пер Ноель, Сінтер Клаас.

Це найбажаніший день у році для дітлахів. Напередодні свята діти пишуть до нього листи зі своїми побажаннями і вкидають їх у поштову скриньку або кладуть за вікно і моляться до нього, просячи передусім здоров’я собі та батькам. У день перед святом згадують всі свої добрі і злі вчинки, зважують: чого більше. Чи буде подарунок, а чи, можливо, різка? Бо чемні діточки обов'язково знайдуть під подушкою подарунок, а неслухняні – прутик. Ця різочка є своєрідним попередженням дитині, що час задуматися над своєю поведінкою і виправитися.

А в ніч на 19 грудня до кожної дитинки приходить Святий Миколай і кладе під подушку подарунки.

В сучасні часи з’явилась добра традиція – саме у день святого Миколая опікуватись сиротами та знедоленими дітьми, даруючи їм подарунки. 

18 грудня - "Сави"

Вісімнадцятого грудня - День Преподобного Сави, в народі - Сави, батька зимового Миколи. 
Віруючі за християнською традицією вшановували преподобного Саву Освяченого, який у 8 років таємно від батьків пішов у Капподокійський монастир. Там прийняв чернецтво і згодом ніс чернечий подвиг у Палестинській пустелі. Преподобний Сава зцілював молитвами і творив чудеса.
Варвари і Сави називали «миколаїними» святами. На відміну від свята Варвари, наступний день, Сави, вважався здебільшого чоловічим. На Сави жінки збиралися в рукодільницькі гурти, бо прийшла пора “і савити, і варварити, і куделю кучматити”. Хто ж не працював, то казали: “Савила та варварила і сорочки собі не справила; Сави і Варвари на мені сорочку обірвали”... 
Цього дня зазвичай випадають великі сніги, настають морози.

 

17 грудня - "Варвари"   

Сімнадцятого грудня - день Варвари Великомучениці, або в народі Варвари.
Свята Варвара народилася у місті Іліополі, що у Малій Азії. Мати Варвари рано померла, і мала дитина залишилася на вихованні у батька-язичника. Та дитина замислювалася над християнськими істинами. Дізнавшись про відступницькі нахили своєї доньки, батько віддає свою дитину на розсуд місцевої влади. Зрозумівши непохитність дівчини у її поглядах, влада піддає дівчину жорстоким тортурам. Наступного дня вранці після тривалих катувань Варвара прокинулася без жодної рани на тілі. Розгнівавшись, імператор Максиміліан наказав її батькові вбити дочку мечем. Таким чином, великомучениця Варвара, не зрікшись своїх переконань, загинула від руки колись люблячого батька. Через кілька століть нетлінні останки св. Варвари були перенесені до Візантійського Константинополя. 
До України мощі святої Варвари потрапили з доброї руки дружини київського князя Святополка Ізяславовича Варвари. Князь Святополк-Михайло побудував Михайлівський Золотоверхий собор, де і зберігалися мощі св. Варвари більш ніж 800 років. Сьогодні їхнім постійним місцем спочинку є собор св. Володимира у Києві. Для поклоніння мощі святої Варвари з певною періодичністю встановлюються у храмах багатьох міст України.

 

14 грудня - "Наума"

Чотирнадцятого грудня відзначаємо День пророка Наума. 
Історія свідчить, що пророк Наум - один з дванадцяти малих пророків, жив у VII столітті до Різдва Христового і родом був з міста Єлкоша, що на півночі Ізраїлю. Він передбачив трагедію міста Ніневії, столиці Ассирійської держави, що була знищена нападами халдеїв, персів і арабів. Існує також версія, що батьківщина пророка – місто, що згадується у Новому Завіті – Капернаум («місто Наума»). Про життя пророка не збереглося жодних достовірних даних, відомо лише те, що він помер у сорокап’ятирічному віці і похований у місті свого народження. 
Пророцтво святого пророка Наума сповнилося майже через століття (за іншими даними, приблизно через сімдесят років). Ніневія впала, а люди на загарбаних нею землях отримали свободу та велику радість. 
У народі цей день вважали сприятливим для початку навчання дитини. Це, у першу чергу, свідчило про відповідне прочитання імені пророка. «Наум – наведе на ум» - звучала давня приказка. Хоча у справжньому, далекому від звичних асоціацій перекладі, ім’я Наум означає «утішитель». За народними уявленнями, Наум - покровитель розуму, знань і доброчинства, а тому селяни були переконані: якщо на свято пророка почати навчання, то дитина успішніше засвоїть знання, набереться розуму. Особливо це стосувалося дітей слаборозвинених. Увечері батьки запрошували хрещених, котрі приходили з букварями, й діти починали напам'ять заучувати літери.

 

13 грудня - Ворожіння та вечорниці на Андрія

Тринадцятого грудня - День святого Андрія Первозванного.

Стародавня християнська легенда каже, що апостол Андрій Первозванний проповідував християнство в самому Царгороді, на побережжях Чорного моря та в околицях нашої столиці - Києва.

Хоч Андрій Первозванний - християнський святий, але в народній традиції звичаї і обряди в цей день мають дохристиянський характер: угадування майбутньої долі, заклинання, ритуальне кусання "калити".

В народі ще це свято називають Калита. Воно вважається парубочим святом, оскільки у Андріївську ніч парубкам дозволено бешкетувати і робити різні збитки, а дівчата цієї ночі можуть дізнатись свою долю. Вже кілька днів до того, себто 7 грудня, у свято покровительки дівчат Катерини, починаються молодіжні обряди. Свято Андрія є логічним продовженням молодіжних гулянь, де юнаки і дівчата шукають собі пару для майбутнього подружнього життя. 

За традиціями наших предків, дівчата та хлопці сходилися до однієї хати ввечері 12-го грудня. Жартували, оповідали цікаві історії та грали в різні ігри, а в ніч з 12-го на 13-е грудня ворожили...

7 грудня - "Катерини"

Сьомого грудня - день великомучениці Катерини, у народі "Катерини", свято дівочої долі. У цей день перед образами цієї святої дівчата ставлять свічки, а потім під вечір ворожать на свою долю.
Перед сходом сонця дівчина йде в садок і зрізує гілочку вишні. В хаті дівчина ту гілочку ставить у пляшку з водою і чекає свята Меланки. Якщо до Меланки вишня зацвіте – добрий знак, засохне гілочка без цвіту – кепська ознака. Дівчата так це тлумачать: є цвіт на гілочці – буде весілля, нема – восени доведеться Покрову благати: “Свята мати, Покрівонько, покрий мою голівоньку”.
Увечері дівчата сходяться до однієї хати і варять спільну вечерю – борщ і кашу. Приходять хлопці, починаються розваги: сміх, співи, але без танців, бо то піст.
Опівночі, перед “першими півнями”, дівчата беруть горня з “вечерею”, обгортають його новим рушником і йдуть “закликати долю” до воріт. Кожна з дівчат вилазить по черзі на ворота, тримаючи в руках горня з кашею та борщем, і тричі гукає: "Доле-доле, йди до мене вечеряти!"

  

4 грудня - Введення, або "Третя Пречиста"

Четвертого грудня відзначаємо свято Введення в храм Пресвятої Богородиці - "Введення", або Третю Пречисту.
У Святому Євангелії нічого не згадується про подію Введення в храм Пресвятої Богородиці. Це свято, як і свято Різдва (Друга Пречиста) й Успіння Божої Матері (Перша Пречиста), засноване на традиціях Церкви та на апокрифах. Ці джерела подають, що батьки Пресвятої Богородиці св. Йоаким і Анна, будучи бездітними, дали обіцянку, що якщо в них народиться дитя, то вони віддадуть її на службу Богові у Єрусалимський храм. Господь Бог вислухав їхні молитви і дав їм доньку. Коли Марії виповнилося три роки, батьки привели її до храму і віддали в руки первосвященика Захарії, батька св. Івана Предтечі. Тут Пресвята Богородиця перебувала тривалий час аж до заручин зі св. Йосифом.
У календарному циклі українського народу це свято завершує осінній сезон і починає зимовий. Головною метою святкувань цього дня було накликати багатство та добробут на майбутній рік.

 

21 листопада - День святого Михайла

День святого Михайла, або Собор святого архистратига Михаїла, відзначають 21 листопада.
Починаючи від Мономаховичів (1125 р.), київські князі вважали Михаїла своїм патроном, зображали його на стародавніх гербах Києва. Символ Михаїла присутній і на головній хоругві часів Богдана Хмельницького та на численних козацьких прапорах.
Образ святого Михайла уособлює перемогу добра над темними силами: гримить грім — значить, святий Михайло бореться з чортами.
Існує дуже поширений переказ про чорта, який намагався сховатися від архистратига Михаїла. Щоб урятувати, чорт почав називати предмети, за якими Михайло не дістав би його. Серед можливих варіантів він називав навіть людину, але архистратиг Михайло сказав, що в цьому разі людину він уб'є та дасть їй царство небесне, а чортові все одно — непереливки! Так чорт перелічив геть усі предмети, під якими міг би сховатися, аби Бог його не дістав, а про кущ ліщини забув. Тож мисливці радять під час бурі в лісі ховатися під ліщиною, оскільки там грім не вб'є.